Twilight Aureole

Гримасою нудьги скривилися уста,
Всі хвилі поривань розбилися об скелі,
Лишився тільки смак: безмежжя й пустота,
Хоч випито ущерть гіркий розкоші келих.

Вночі, коли важка, нестерпна темнота
Кудлатим чорним псом снується вкруг постелі,
В обіймах лиш одна коханка – самота,
В розбитої душі обідранім готелі.

Вона нашіптує і мучить брязком барв,
Повій і демонів, скривавлених примар
І Мах спокусливих відьомським стилем Гойї;

І він, підвівши зір з-під хмурого чола,
Пірнав у вічний вир людських несупокоїв
В'язати китиці з кошмарних квітів зла.

[Святослав Гординський (1906-1993)]